Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто першим кинув того фатального помідора, який запалив революцію «Ла Томатіна»? Достеменно цього не знає ніхто. Можливо, це сталося під час повстання проти генерала Франко, або ж якийсь карнавал пішов шкереберть. Багато хто вважає, що у 1945 році на фестивалі «Лос Ґіґантес» (парад велетенських ляльок з пап’є-маше), місцеві мешканці хотіли влаштувати бійку, аби привернути до себе увагу. На очі їм потрапив віз з овочами, тож вони почали кидатися стиглими помідорами. Ні в чому не винні гості фестивалю не залишились осторонь, і, зрештою, парад перетворився на суцільну томатну баталію. Винуватцям довелося заплатити продавцям овочів за зіпсований товар, та бої це не зупинило. Так зародилася нова традиція. У 1950-х роках, побоюючись, що безладдя ширитиметься, влада спочатку запровадила, потім послабила, а згодом відновила низку заборон. У 1951 році місцевих мешканців, які порушували заборону на помідорні бої, кидали за ґрати, аж поки громадськість не здійняла галас, щоб людей відпустили. Найвідоміший випадок знущання над забороною стався у 1957 році, коли прихильники томатних боїв влаштували помідорам жартівливі похорони, задіявши труну та жалобну процесію. У 1957 році місцева влада все ж змирилася, встановила декілька правил і дозволила химерну традицію. Хоча помідори і знаходяться в центрі уваги фестивалю, за тиждень до кульмінації проходять й інші свята на вшанування покровителів м. Буньйоль — святих Діви Марії та Луїса Бертрана. Вуличні паради, музика та феєрверки сповнюють місто веселощами, як це й має бути в Іспанії. Аби додати вам сил напередодні фінального бою, вас пригостять величезною порцією паельї. Ця страва — справжня гордість валенських кулінарів. Вона готується з рису, морських продуктів та шафрану, политих оливковою олією. Зараз цей бурхливий фестиваль уже дещо впорядкували. Спеціально для щорічної «Ла Томатіни» організатори навіть вирощують особливий сорт несмачних помідорів. Святкування розпочинається близько десятої години ранку, коли учасники наввипередки намагаються схопити шматок шинки, підвішений на змащеному жиром стовпі. Глядачі обливають учасників водою зі шлангів, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін сповіщає полудень, до міста заїжджають вантажівки з помідорами; цієї миті вигуки «то-ма-те, то-ма-те!» сягають апогею. Після цього вистрілює водна гармата і розпочинається основне дійство. Відтепер можна сміливо чавити помідори та йди в повний наступ на «ворога». Постріли помідорами на довгу відстань, впритул або обвідні середньої дальності — яку б техніку ви не обрали, коли бій скінчиться, ви виглядатимете (та почуватиметесь) зовсім іншою людиною. Майже через годину після початку просякнуті соком помідорів стрільці б’ються під звуки вуличної сальси у розчавленій овочевій масі, де помідорів і не розгледіти. Другий постріл водою з гармати сповіщає про завершення битви. |