ProZ.com translation contests »
Fourth ProZ.com Translation Contest: "Raising children" » English to Ukrainian » Entry by Ann Nosova

Source text in English

Translation by Ann Nosova (#2359)

When my wife told me she was pregnant, I got that stomach-churning sensation that hits you on a plunging roller coaster. I was excited, yes, but... oh my God. Parenting was for, well, parents.

So here I stand, bug-eyed and sweating buckets like some poorly-drawn cartoon character, the question marks floating in the air around my head while I try to prepare myself for the complete care and responsibility of another living being besides my cat. I'm responsible for making sure this little human doesn't grow up and turn into a complete monster. If the child turns out a social moron-- my fault. If the babe can't find Luxembourg on the map, blame me for not providing a better education. They'll need therapy, and of course that will be on my head too. So many opportunities for wrong turns!

I remember the day my father sat me down and awkwardly told me about the birds and the bees; it was perhaps the most excruciating and embarrassing half hour of both our lives. I can't do that to another human being.

Maybe I'm getting a little ahead of myself here. I can do this, I say; I'll be a great father. My child will be reared a well-rounded, educated, upstanding citizen of the world, and he or she won't hate me.

And then I imagine the baby, still safe within the confines of my wife's belly, suddenly opening an alarmed eye as the thought enters his or her mind: "What if my dad just can't hack it?
В ту саму мить, коли моя жінка повідомила, що вона вагітна, у мене з’явилось відчуття того, що шлунок скрутився в тугий клубочок, як це трапляється під час спуску на „американських горках”. Певна річ, я був радісно схвильований, але...Божечко правий. Батьківство – це така справа, що потребує саме батьків, аж ніяк не менше.

Оце так я стояв, кожне око в мене було завбільшки з шар, піт рясно покропив обличчя, а своїм виглядом я був схожий на погано змальовану карикатуру, зі знаками питання навколо моєї бідної голови – щоб наголосити, який я безпорадний, та намагався збагнути, як підготуватись до того, щоб взяти на себе цілковиту турботу та відповідальність за іншу живу істоту, не рахуючи мого кота. Від мене залежить, щоб ця крихітка не перетворилась на виродка, коли стане дорослою. Стане ця дитина тягарем на шиї в суспільства – це моя провина. Якщо це дитинча не зможе показати Люксембург на карті світу, знов таки я буду винний, тому що мав надати кращу освіту. Ці діточки потребують психологічної підтримки, і це, без сумніву, буде моїм обов’язком також. Так багато можливостей заблукати на дорозі життя!

Я пам’ятаю той день, коли мій батько запросив мене сісти поруч, і розповів мені про пташок і бджіл; здається, що це були найважчі та найскрутніші півгодини в житті нас обох. Я не можу заподіяти таке іншій людській істоті.

Ймовірно, що я „лізу поперед батька в пекло” зі своїми побоюваннями. Я кажу собі – я можу це зробити; я буду чудовим татусем. Моя дитина виросте гармонійно розвинутим, освіченим, гідним поваги громадянином, і мій син або донька не зненавидять мене.

І тут я уявив, що малюк, який все ще в цілковитій безпеці знаходиться в животі моєї жінки, раптом відчинив із тривогою оченята, тому що несподівана думка збентежила його або її мозок: «Що, коли мій тато не впорається?»