Imagine dining in a European capital where you do not know the local language. The waiter speaks little English, but by hook or by crook you manage to order something on the menu that you recognise, eat and pay for. Now picture instead that, after a hike goes wrong, you emerge, starving, in an Amazonian village. The people there have no idea what to make of you. You mime chewing sounds, which they mistake for your primitive tongue. When you raise your hands to signify surrender, they think you are launching an attack.
Communicating without a shared context is hard. For example, radioactive sites must be left undisturbed for tens of thousands of years; yet, given that the English of just 1,000 years ago is now unintelligible to most of its modern speakers, agencies have struggled to create warnings to accompany nuclear waste. Committees responsible for doing so have come up with everything from towering concrete spikes, to Edvard Munch’s “The Scream”, to plants genetically modified to turn an alarming blue. None is guaranteed to be future-proof.
Some of the same people who worked on these waste-site messages have also been part of an even bigger challenge: communicating with extraterrestrial life. This is the subject of “Extraterrestrial Languages”, a new book by Daniel Oberhaus, a journalist at Wired.
Nothing is known about how extraterrestrials might take in information. A pair of plaques sent in the early 1970s with Pioneer 10 and 11, two spacecraft, show nude human beings and a rough map to find Earth—rudimentary stuff, but even that assumes aliens can see. Since such craft have no more than an infinitesimal chance of being found, radio broadcasts from Earth, travelling at the speed of light, are more likely to make contact. But just as a terrestrial radio must be tuned to the right frequency, so must the interstellar kind. How would aliens happen upon the correct one? The Pioneer plaque gives a hint in the form of a basic diagram of a hydrogen atom, the magnetic polarity of which flips at regular intervals, with a frequency of 1,420MHz. Since hydrogen is the most abundant element in the universe, the hope is that this sketch might act as a sort of telephone number. | Уявіть, що ви обідаєте у європейській столиці, де ви не знаєте місцевої мови. Офіціант трішечки говорить англійською, але усіма правдами й неправдами вам все таки вдається замовити страву з меню, яка вам до смаку та по кишені. Тепер уявіть наступну картину: під час походу ви заблукали і ви голодний, як собака, прибрели у селище, що знаходиться у басейні Амазонки. Місцеві жителі не мають уявлення, як вас розуміти. Вашу імітацію жування їжі вони сприймають за мову, якою ви спілкуєтесь. Коли піднімаєте руки вгору, щоб показати їм свою покірність, тутешні люди думають ви наступаєте. Спілкування без простого розуміння – це важка справа. Для прикладу, радіоактивні ділянки повинні залишатись непорушеними протягом десятків тисяч років; тим не менш, враховуючи, що англійська мова, якою спілкувалися 1000 років тому, зараз не зрозуміла більшості сучасним носіям цієї мови, організації приклали багато зусиль, щоб попередити про їх існування. Вони вдавалися до різних речей: від зведення високих бетонних шипів, до книги Едварда Мунка «Крик», а також, до генетично модифікованих рослин, що перетворюються в яскраво синій колір. Жодна з яких не гарантувала успіху. Деякі з тих, хто працював над цими попередженнями, також були частиною ще складнішого завдання - спілкування з позаземним життям. Це тематика нової книги Даніеля Оберхауса, журналіста Wired, «Позаземні мови». Нічого не відомо, як прибульці приймають інформацію. Пара табличок відправлених на початку 1970-х з космічними кораблями Піонер 10 та 11, на яких зображені такі елементарні речі, як оголені люди та приблизна карта, як дістатися Землі - є свідченням того, що іншопланетяни можуть бачити. Оскільки в наш час шанс знайти такий корабель надзвичайно малий, радіотрансляції з Землі, що подорожують зі швидкістю світла, мають більшу ймовірність встановити контакт. Але, як і наземний радіозв’язок має бути налаштований на потрібну частоту, так і радіохвилі у міжзоряному середовищі. Як прибульці випадково натрапили на потрібну частоту? Одна з табличок, на космічному кораблі, зображає схему випромінювання атома водню, магнітна полярність якого коливається через рівні проміжки часу з частотою 1420 МГц. Оскільки водень найбільш розповсюджений елемент у всесвіті, маємо надію, що ця схема може виступати свого роду, як номер телефону. |